Усе питання зводиться до температури вихлопу…
Багато власників старих будинків, що переходять на сучасне газове опалення, стикаються з парадоксальною ситуацією: цегляна пічна труба, яка вірно служила нашим дідам десятки років, раптово починає сипатися. Чому ж димохід, що витримав усі випробування часу з дров'яною піччю, виявляється безсилим перед газовим котлом? Відповідь криється в неочікуваних, але цілком логічних фізичних та хімічних процесах, пов'язаних з кардинальною зміною умов експлуатації.
Дров'яні печі та каміни мають на виході температуру вихлопу, яка зазвичай становить +200-400°C, а при інтенсивному горінні може сягати й вищих значень. Це значно вище, ніж у газових котлів. Гаряче повітря піднімається вгору, і в кінці труби на покрівлі температура рідко опускається до 0°C, а зазвичай становить +100..+200°C. Саме тому наші предки, як правило, не страждали від водяного конденсату, що осідає на стінах і руйнує цеглу, адже він довго не затримувався і за такої температури весь відразу перетворювався на пару, виходячи з продуктами горіння через димохід. Стінки цегляної труби, як правило, залишалися сухими.
При роботі газового котла ситуація різко змінюється. Більшість сучасних газових агрегатів працюють з вихлопом значно нижчої температури, ніж дров'яні печі, зазвичай у діапазоні +100-150°C для неконденсаційних моделей, а енергоефективні конденсаційні котли охолоджують продукти згоряння ще сильніше, до +30-60°C. Тому повітря і продукти горіння, при проходженні по всьому димоходу, охолоджуються ще до моменту виходу з труби. Межа переходу з теплого на холодне повітря знаходиться вже не за межами димоходу, як у випадку з печами, а в самій трубі.
Перехід з «+» на «-» супроводжується утворенням конденсату, оскільки температури вихлопу котла не вистачає, щоб випарувати всю вологу, тому димохід сиріє зсередини. Цегла просочується водою, а коли на вулиці з'являється сильний мороз, замерзла вода всередині поступово розриває цеглу.
Але головна небезпека криється не лише в цьому.
Конденсат від газового котла — це не просто вода. При згорянні газу в повітрі (яке на 78% складається з азоту) неминуче утворюються оксиди азоту, а також вуглекислий газ. З'єднуючись із водою на стінках димоходу, вони утворюють слабкі, але дуже агресивні розчини кислот — переважно азотної та вугільної. Ця кислота активно руйнує не тільки пористу цеглу, а й вапняний розчин у швах кладки.
Таким чином, димохід зазнає подвійного удару: хімічного, від кислоти, та фізичного — коли просочена конденсатом цегла замерзає взимку, і лід розриває її зсередини.
Щоб позбутися такої проблеми, потрібні комплексні інженерні рішення:
Гільзування. Це основний та найнадійніший метод. У цегляну шахту на всю довжину вставляється гільза з кислотостійкої нержавіючої сталі. Вона бере на себе весь удар агресивного конденсату, захищаючи цеглу. В нижній частині такої гільзи обов'язково встановлюється конденсатовідвідник для збору та утилізації рідини.
Утеплення димоходу. Цей метод допомагає утримати температуру димових газів вищою по всій довжині труби, зміщуючи «точку роси» (момент утворення конденсату) за її межі. Для неконденсаційних котлів якісне утеплення зовнішньої частини димоходу може бути ефективним рішенням. Однак для сучасних конденсаційних котлів, температура вихлопу яких є дуже низькою, утеплення саме по собі не вирішить проблему утворення конденсату всередині труби. Тому для них гільзування є обов'язковим, а утеплення служить допоміжним заходом для покращення тяги.
Тому, при зміні опалювального обладнання, важливо спочатку модернізувати шахту димоходу під нові умови роботи, щоб захистити його від подвійної загрози: руйнування морозом та агресивної хімічної корозії. Лише після цього можна безпечно підключати до нього новий агрегат.
