Дата публикации 20.04.2021
Полковник служби цивільного захисту Дмитерко Олександр Михайлович, колишній помічник начальника ГУ МНС України у Дніпропетровській області. Народився 8 серпня 1961 року в м. Слав’янську Донецької області. У 1982 році закінчив Тамбовське вище військове командне училище хімічного захисту. Ветеран служби цивільного захисту (1978-2010).
Старший лейтенант Дмитерко О.М., командир роти радіаційно-хімічної розвідки в/ч 34169 брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 27 квітня до 5 травня 1986 року, виконував обов’язки начальника групи радіаційно-хімічної розвідки Чорнобильської оперативної зони.
Нагороджений медаля «Захиснику Вітчизни» (1999), Почесною відзнакою МНС (2005), Почесною грамотою МНС (2001), 10 іншими відомчими та громадськими нагородами.
26 квітня 1986 року окрему роту хімічного захисту в/ч 34169 (смт. Десна), якою командував Дмитерко О.М., було піднято по тривозі. Прибули до штабу дивізії. Начальник хімічної служби дивізії полковник Дегтярьов інформував присутніх, що на Чорнобильській атомній станції сталася аварія – на четвертому енергоблоці вибух реактора.
Далі до вашої уваги наводимо спогади учасника ЛНА на ЧАЕС Дмитерка О.М.:
«За наказом полковника Дегтярьова для роботи в зоні аварії були підготовлені чотири БРДМ- рх. В бойовий розрахунок кожної машини входили офіцер і досвідчені військовослужбовці молодшого начальницького складу (сержанти).
Машини спорядили двома комплектами приладів радіаційної розвідки, сухим пайком на три доби для особового складу. Паралельно за часом завантажували засобами захисту вантажні автомобілі, які мали слідувати колоною за БРДМ. Після підготовки до виїзду техніки і особового складу за наказом начальника оперативного відділу дивізії офіцерам були видані карти. Отримавши карту, віддаю підлеглим наказ на здійснення маршу до м. Прип’ять. На шляху до Чорнобиля постійно зустрічали міліцейські пости, які нашу колону пропускали не зупиняючи. Вже на під’їзді до Чорнобиля наші радіаційні прилади почали фіксувати суттєве підвищення рівня радіації. Ось і пункт прибуття м. Прип’ять. На в’їзді в місто майже на два кілометри розтягнулася колона з автобусів для евакуації населення. Вантажні автомобілі поїхали розвантажувати засоби захисту, а мій підрозділ розмістився у дворі місцевого відділу міліції. Особовий склад з БРДМ не виходить, люки закриті, всі в очікуванні подальших розпоряджень.
Наступного дня визивають офіцерів для постановки завдань. Начальник хімічної служби армії полковник Котлярський інформував нас, що мої чотири екіпажі з Десни об’єднуються в зведений загін радіаційної і хімічної розвідки з двома екіпажами з Чернігова та двома екіпажами з Гончаровська. Загін підпорядковується штабу Надзвичайної урядової комісії. Нам було поставлено завдання – за вказаним маршрутом терміново провести розвідку і доповісти результати. Оскільки це сталося 27 – 28 квітня, то, я так розумію, що ми були одними з перших, хто визначав рівні радіаційного і хімічного зараження 30-кілометрової зони ЧАЕС.
Перше село Чистогаловка. Людей немає. Лише де-не-де в землі порпаються кури, бігають собаки, не з доброї волі покинуті на призволяще своїми господарами. Ми розуміли, що вони опинилися заручниками цієї ситуації. Було неймовірно болісно все це спостерігати, але допомогти їм ми нічим не могли. Робимо заміри – радіаційний фон завищений. Ідемо далі в інше село. Тут мешканці ще залишилися. Небагато, але є. В центрі села робимо заміри, теж показники завищенні. До нас підходять жінки, благаюче дивляться на нас, як на спасителів. Запитують про ситуацію в селі. Ми, щоб не викликати паніки, їх, як можемо, заспокоюємо. Та навіть якщо б і хотіли розповісти про реальний стан, то не змогли б – нам дозволялося доповідати про рівні радіації лише головам місцевих рад. Під час проведення радіаційної розвідки в очі впадала виключна привітність і гостинність місцевого населення – вони ладні були віддати все до останього військовим, які були покликані захищати та рятувати їх від небаченої раніше біди. В останньому селі Короготе беремо проби грунту, води, вовни тварин та віддаємо все на аналіз. Як нам було повідомлено, наші дослідження стали важливим чинником у з’ясуванні реальної картини радіаційного і хімічного забруднення навколишнього середовища в 30-кілометровій зоні Чорнобиля.
Начальник хімічної служби армії полковник Котлярський доповів всьому особовому складу загону, що наша робота отримала високу оцінку від Надзвичайної урядової комісії, а від себе додав: «Дякую за службу!»
5 травня 1986 року з прибуттям заміни наш підрозділ вирушив до місця постійної дислокації».