Йтиметься про Православну Церкву України — справжню Українську православну Церкву, адже УПЦ (в єдності з МП) має стільки «українського» як морська свинка – «морського».
Українське православ’я, яке було понад триста років поневолене московитами і зазнало багато нововведень та змін.
Адже стратегія будь-якої імперії на загарбаних територіях — уніфікувати все під свої стандарти та розуміння.
Московити роками нав’язували свої звичаї і своє розуміння православ’я на території давньої київської митрополії, які часто з православ’ям не мали нічого спільного, ба більше відповідали азійському світогляду московитів.
Тому ці звичаї наче гнійні струпи на тілі українського православ’я, які слід лікувати.
З часу приєднання київської митрополії до московської церкви 1685 р. відразу розпочалися нововведення, які стосуються багатьох аспектів церковного життя: архітектури храмів, іконопису та богослужінь.
Ця тема доволі широкого спектра і потребує глибокого наукового вивчення, але можна поверхнево згадати деякі з них.
Богослужбовий одяг
Відмінною рисою богослужбового церковного одягу, нав’язаного московитами є так званий московський фелон.
Ще його називають «Руський». Відмінною рисою фелона є складна геометрична форма опліччя («ярмо» — жорстка верхня частина).
«Руський» фелон — це чіткий візуальний маркер впливу московської традиції. Більшість православних церков користуються фелонами грецького типу.
Ще одним елементом священничого одягу є камилавка — головний убір у формі циліндра розширеного зверху, фіолетового або багряного кольору. По своїй суті являється боярською шапкою. Камилавка дається священникові як нагорода, при тому в інших православних церквах вручають священникові при рукопокладенні.
Хрещення
Тут зміни стосуються практичного здійснення хрещення. У Київській митрополії хрещення здійснювалось обливанням святою водою голови новоохрещуваного.
З приходом московитів цю практику замінили на повне занурення у воду. Цікаво, що московити зневажливо називали Київську митрополію — «обливанці», таким чином вказуючи на практику хрещення, що була розповсюджена там.
Існує багато нововведень при звершенні богослужінь, яких не видно вірянам, але серед них можна зазначити – звершення богослужіння при закритих Царських воротах.
Священницькі нагороди: хрест з оздобами
Серед багатьох священицьких нагород, мабуть, найбільше привертає увагу хрест з оздобами, яким нагороджують священника за працю, або вислугу років.
Цей звичай також прийшов з московії. У 1797 році наказом імператора Павла I був заснований як нагорода наперсний хрест, що мав статус імператорської нагороди і знаку монаршої милості, яким нагороджували заслужених священників за довголітнє бездоганне служіння.
Заради отримання цієї нагороди траплялись випадки, коли священники вислужуватись перед начальством задля її отримання забуваючи про своє істинне служіння.
Московія добре відома різноманітними підкупами задля досягнення своїх інтересів. Таким чином священників просто купували і робили слухняними виконавцями волі царя.
Мабуть, недаремно хрест з оздобами увінчує імператорська корона. Цікаво, що в інших православних церквах такої традиції не існує, а в грецькій церкві священники взагалі не носять хрестів.
Цілування руки священника
Поширена традиція московського патріархату. Цим жестом віряни показують своє смирення, повагу та вірність.
Християнський жест цілування руки інкультурував з позахристиянських обрядів. Зокрема, у Стародавньому Римі це була форма шанобливого привітання. Хоча зазвичай цілували не саму руку, а перстень на пальці. Так повагу та підкорення засвідчували підлеглі й слуги. Ця традиція добре прижилася в московській церкві і цьому сприяло кріпосне право.
Раб Божий
Означення «раб Божий» чи «раба Божа» вживаються щодо християн, є традиційним та поширеним у церковному слововжитку.
І своє походження це означення має зокрема із цих слів Священного Писання: «ви звільнилися від гріха i стали рабами Богові» ( Рим. 6:20,22).
І якщо в більшості православних церквах це означення вживається в сакральному сенсі в молитвах чи під час богослужінь, то у московській церкві стало дуже поширене як форма самоідентифікації чи звертання до вірян. Воно ідеально лягло у світоглядну парадигму кріпаків.
Зацикленість на одязі: довгі спідниці, хустки
Звичай покритої голови жінки у храмі сягає корінням у давні релігійні практики.
Згідно з християнськими звичаями покриття голови — це символ смирення і поваги перед Богом.
У Новому Заповіті апостол пише: «Усяка дружина, що молиться… з непокритою головою, посоромить голову свою» (1 Кор. 11:5).
Звичайно зовнішній вигляд в церкві повинен бути пристойним як і в будь-якому публічному місці, але засуджувати чи не впускати людину до храму за те, що у неї непокрита голова це вже занадто.
Так само як зав’язування хусток маленьким дівчаткам при тому, що традиція стосується одружених жінок.
Зовнішній вигляд вірян не має бути предметом осуду, або перепоною відвідин храму. Звісно одяг повинен бути пристойний, адже храм — це громадське місце і перешкоджати комусь заходити до храму через те, що в неї не такий одяг — це теж саме, що завадити людині йти до Бога. Важливий внутрішній духовний стан людини, а не те чи в джинсах вона, чи ж з непокритою головою.
Багато звичаїв, які були нав’язані стосуються зовнішньої форми: покори та красоти, або показового благочестя.
Отримавши візантійську традицію християнства з Київської митрополії московити повністю переосмислили його під свій світогляд, спотворивши і надавши особливої переваги зовнішній формі, а не духовному змісту.
Таке враження, що Церкву з самого початку почали використовувати як інструмент впливу на людей, акцентуючи на покірності, послуху та смиренню, принижуючи людську гідність, забувши про любов та милосердя.
Про таких Христос говорив: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!» (Мт. 23:27).
Саме від такої московської версії православ’я слід очищатися і Православна Церква України розпочала цей шлях, поступово відмовившись від московських фелонів, вживання означення «раб божий» замінивши на «слуга божий», а також дозволивши причастя без обов’язкової сповіді.
Митрополит Іларіон Огієнко вважав, що на звільнення від московських звичаїв потрібно близько 300 років, адже стільки часу українське православ’я було в московській окупації. Період великий, проте важливо зробити перший крок.
