Не такі вже й отруйні: чому інтернет-жахастики про паперові рушники варто ділити на десять

З'ясовуємо, чим насправді витирати м'ясо, чим — підлогу, і як розпізнати безпечний папір за одним значком на пакуванні.

Паперові рушники — це моя паличка-рятівниця, інформує Ukr.Media.

Ними я осушую м'ясо перед смаженням, викладаю на них оладки, щоб видалити надлишки олії, витираю калюжі від чогось розлитого і загортаю бутерброди. Але ж ми живемо в епоху, коли звідусіль лізуть експерти з тривожності. То сусідка розкаже, що цей папір просякнутий відбілювачами, то в стрічці вилізе відео про те, що ми всі помремо від контакту хімічної целюлози з нашим органічним яблуком. Тож я вирішила трохи покопирсатися в цьому питанні для власного заспокоєння, бо відмовлятися від рулонів не збираюся.

Міф про "отруйний хлор"

Кожного разу, коли хтось закочує очі і розказує про білосніжний папір, який вибілюють ядерним хлором, десь плаче один технолог. Може, в дев'яностих воно так і було, але зараз на виробництвах давно використовують кисень або звичайний перекис водню. Тобто білий колір — це не ознака того, що ви витираєте рота таблицею Менделєєва.

Ба більше, щоб зробити з мокрої маси папір, його сушать на гігантських барабанах. Температура там сягає 150-200 градусів. Це таке собі пекло для бактерій, де вижити не може ніщо живе. Тому до пакування рушник потрапляє настільки чистим, наскільки це можливо в нашому недосконалому світі.

Які бувають рушники і що купувати?

Коли я стою перед стелажем у супермаркеті, головне не піддаватися на маркетинг, а просто розуміти, що для чого.

Є ідеально білі рушники. Їх роблять із первинної деревини, вони м'які і не розповзаються в руках від першої ж краплі води. Саме їх я беру для кухні. Якщо ви схиблені на безпеці так само, як моя мама, просто шукайте на упаковці малесенький значок із виделкою та келихом. Це не про те, що після покупки треба випити вина (хоча ідея хороша), а міжнародне маркування. Воно означає, що якісь суворі люди в лабораторіях усе перевірили і офіційно дозволили цьому паперу торкатися вашого стейка чи яблука. Також там має бути написано щось про 100% целюлозу.

А є рушники сіренькі, іноді з дивним зеленуватим відтінком. Їх виготовляють із макулатури. Тобто колись цей папір міг бути газетною статтею про вибори або чиєюсь квитанцією за комуналку. Вони коштують дешево, і це їхній головний плюс. Але через мікрозалишки друкарської фарби загортати в них їжу — ідея відверто погана. Натомість витирати ними підлогу, натирати вікна чи збирати розлитий чай — саме те. Я тримаю вдома обидва види. Білий рулон стоїть на столі для їжі, а сірий ховається під мийкою для брудної роботи. Жаба не душить, здоров'я в нормі.

І ще один момент про естетику: виробники вперто роблять рушники з рожевими квіточками, кавовими зернами і запахом "альпійських лук" чи полуниці. Навіщо мені папір, який пахне, як дешевий освіжувач повітря? Якщо ви берете рушники, щоб класти на них вимиті овочі або осушувати рибу, обирайте без малюнків і без запаху. Що менше зайвої фарби і синтетичних ароматизаторів треться об ваш обід, то краще ви будете почуватися.

Поділитися

Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.