«Заради доньки, дружини і своїх рідних насамперед. Я пішов служити щоб вони не знали війни», — каже Валерій Бабинський, солдат роти охорони Чернівецького обласного ТЦК та СП.
Історію Героя публікує служба зв’язків з громадськістю Чернівецького обласного ТЦК та СП.
Отримавши повістку, чоловік без вагань долучився до лав Збройних Сил, змінивши цивільний фах водія на стрільця.
Після двох місяців служби в ТЦК та СП Валерій був переведений у 8-й окремий гірсько-штурмовий батальйон 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади і вирушив на фронт. Був помічником гранатометника, згодом гранатометником. Поблизу Білогорівки двічі отримав поранення. Під час першого осколок потрапив в обличчя. Тоді у наслідок контузії погіршився зір і слух. Через чотири місяці поранений вдруге — осколком в ногу. У зв’язку із станом здоров’я більше не зміг продовжувати службу і був переведений до ТЦК та СП.
Зі слів Валерія, його, як і більшість військових, які повернулися з фронту, вражає ставлення до війни чоловіків, які досі вагаються, а особливо тих, хто уникає служби.
— В нашому підрозділі людей не вистачало, підтримка була потрібна завжди. Кожному воїну було б набагато легше, якби ті хлопці не ховалися від повісток, а приєдналися до нас. Добре, якщо б вони розуміли, що чим більше чоловіків підуть воювати, тим більше шансів завершити швидше війну.
Розповідаючи про життя в окопах, важкі бої, Валерій наче про щось буденне згадує, як врятував з позицій пораненого побратима, ніс на собі близько трьох кілометрів.
— Тоді ж, йдучи лісом в темряві, натрапив на двох наших хлопців. Вони заблукали в лісі, були поранені, але насилу ще могли пересуватися самі. Вивів їх до місця надання медичної допомоги.
Найгірше, що довелося пережити на війні, каже військовий — це втрати побратимів, друзів, з яким починав службу в Сокирянському районному ТЦК та СП.
За успішне виконання бойових завдань солдата Валерія Бабинського відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
Валерій згадує, що втриматися у найважчі часи допомагали взаємна підтримка, а також розуміння, що лише завдяки діям військових ворог не наближається до їхніх домівок.
