-
Віктор та Оксана Дударі Фото: Оксана Дудар/Facebook
Рік війни — без коханого чоловіка. Коли лікар — лише час. Книжку про свій рік після втрати, про свого Героя та його побратимів, про важкий воєнний час презентувала в Чернівцях дружина Героя, журналістка Оксана Дудар. «Щоденник вдови» з’явиться на полицях бібліотек уже з 6 листопада.
Під час розмови про книжку Оксана Дудар багато згадує про їхнє спільне із чоловіком життя.
У кількох фразах дружини Героя — історія родини Дударів: трепетного ставлення, підтримки та любові.
«Була паршива погода, й він намочив ноги…»
«Коли не було з ким залишити дитину, повезла її йому на роботу. А там довжелезна черга…»
«Наш Лео — домашній улюбленець. І так, він зараз любить сидіти в улюбленому кріслі хазяїна…»
«Я намагалася не втручатися в їх із побратимами братство…»
«Він завжди пам’ятав про мій День народження. Востаннє подарунок замовив із передової…»
Останній подарунок
«… У тому пакунку були книги. Багато книг, які я мала прочитати. Презент мені від Віті на День народження. Він зателефонував мені із Миколаївщини. 27 лютого. Щоб забрала подарунок із «Нової пошти». Розпакувала же книги 6 березня, коли отримала похоронку», — пригадує Оксана Дудар.
Дружина Героя згадує ті дні з трепетом. Про цей подарунок, а також співпадіння в їх житті пише в своєму «Щоденнику».
Оксана Дудар: “Щоденник вдови» — про рік, який я прожила, починаючи від моменту, як дізналася про Вікторову загибель.
— І так, певні речі, повторювались. І в 2014 році, коли Віктор пішов добровольцем на фронт, і з повномасштабного вторгнення повторилася особливість — мій День народження ми були окремо, — каже пані Оксана.
У «Щоденнику вдови» — все реальне: й події, й персонажі.
— Насамперед, напевно, ця книга — про рік, який я прожила, починаючи від моменту, як дізналася про Вікторову загибель, — зауважує Оксана Дудар. — У книжці є багато героїв. Здебільшого, це люди, яких я зустрічала. Це також Вітіні побратими. Так сталося, що з найкращим бойовим побратимом Вітя служив ще в 2014-15 роках. І цей хлопець за кілька днів перед вторгненням зателефонував до Віті й каже: «Як думаєш, коли це почнеться, бо мені треба на роботу за кордон їхати». Вже 23 лютого він поїхав на роботу до Чехії, а почувши про повномасштабне вторгнення, 25 лютого повернувся в Україну.
«Ламбада» став «Журналістом»
У перший день вторгнення свій бойовий рюкзак взяв на плечі й Віктор Дудар, учасник АТО, журналіст газети «Експрес». Він вирушив на війну.
Ламбада (це позивний Віктора з часів АТО, — авт.), виважений воїн із гарним почуттям гумору, пішов пліч-о-пліч із побратимами захищати країну.
— У них було своє братство, куди я не втручалася. Ми чи не у всіх компаніях були разом. Та в тому товаристві він був сам. Із побратимами вони зустрічалися кілька разів на рік, їздили до Києва на свята Дня незалежності, Дня Героїв, — каже Оксана.
Віктор Дудар — на фронті. Фото: Оксана Дудар/Facebook
У 2022 році Віктор знову возз’єднався зі своїми побратимами. Та позивний у нього вже був інший — «Журналіст». Про це також йдеться в книзі дружини Героя.
«А вже після загибелі Віктора я намагалася якнайбільше спілкуватися з побратимами чоловіка. Мені хотілося дізнатися про нього більше, — розповідає О. Дудар. — Пригадую, написала повідомлення у фейсбуці його товаришу Назару. Він мені не відповідав. А лише потім я дізналася, що на момент написання йому повідомлення, Назара вже також не було серед живих…»
У книзі — чимало фронтових моментів.
Віктор Дудар — на фронті. Фото: Оксана Дудар/Facebook
— Та мені було важливо знати, що відчуття подій на фронті, які передала в книзі, правильні. Тому, пишучи цю книгу, я багато радилася з побратимами чоловіка, — зазначає Оксана Дудар.
Не могла говорити про втрату, а весь розпач переносила на папір
Після втрати чоловіка Оксані було важко про це все говорити. Жінка зізнається, що про всі переживання просто писала. Нерідко вона передавала думки дописами у фейсбуці.
Згодом же, за порадою друзів, не розпорошуючись на окремі уривки, жінка взялась писати рукопис до майбутньої книги.
— Лише зараз у мене прорізався голос. І я можу говорити про свою втрату. У перший же рік мені було важко висловлюватись на цю тему. Тому я багато писала, — каже дружина Героя.
Під час презентації книжки Оксана Дудар поділилася рецептом, як навчитися жити після втрати
За словами письменниці, «Щоденник вдови» допоможе багатьом вдовам, і не лише війни, навчитися жити, попри біль від втрати рідної людини.
«Але біль не минає. Його неможливо вилікувати. Лише з часом рана гоїться, та рубці залишаються, — каже Оксана Дудар. — Зараз я вже можу говорити про втрату. Час допомагає усвідомити та вчить жити далі. Інших ліків, як час, просто немає».
— Я й досі пам’ятаю наше знайомство в чернівецькому гуртожитку. Я пригадую наше перше побачення. І так, Вітя вчився на юриста, а побачення в нас було в День юриста. Ми пішли на рок-концерт. Була паршива погода, й Вітя намочив ноги. Та не зважав навіть на те, — розповідає дружина Героя. — Вже за кілька років, коли ми обоє вже працювали журналістами, Віктор продовжував надавати юридичні консультації. Я не мала де залишити дитину, пригадую. Приходимо ми до нього, а там черга довжелезна…
А ще Дударі полюбляли активний відпочинок, обожнювали велопрогулянки.
«Я — жайворонок, а Вітя — сова. Нерідко ми каталися у вихідні на велосипедах. Згодом я полюбила біг. І хотіла, щоб він бігав зі мною. Ото якось намагаюся його зранку розбудити, щоби побігати, а він каже: «Ні, не сьогодні. Давай, завтра». Це було незадовго до повномасштабного вторгнення, — каже Оксана. — Так ми й не встигли здійснити ту пробіжку, бо почалася війна…»
Лео, паломництво та волонтерство
Після загибелі Віктора минуло півтора року. А домашній улюбленець родини Лео й досі обожнює сидіти в улюбленому кріслі хазяїна:
— Лео знав Вітю. Собаку я йому подарувала на День народження. Він переживає дуже болюче втрату.
Собака Лео — один із героїв книги “Щоденник вдови”. Фото: Оксана Дудар/Facebook
Оксана Дудар же після втрати здійснила кілька паломницьких поїздок. А ще багато волонтерить. Це, зізнається, також терапія.
— Допомагала волонтерська діяльність. Після загибелі чоловіка мені дзвонили з різноманітних організацій. Психолога пропонували, запрошували на спільні зустрічі. Я не хотіла йти на такі зустрічі. Бо коли з багатьма говориш про горе, то воно примножується. Це лише радість ділиться. Мені спільні зустрічі точно не допомагали. Подобалося же ходити в місця, де інші люди, в яких не тотожне з моїм горе.
Тоді вважала, що журналістика не настільки потрібна, як іншого роду діяльність. Скажімо, піти на склад щось посортувати. Допомогти для фронту, — каже Оксана Дудар. — Я так і робила. За цей рік була корисною, намагалася приносити свій вклад у боротьбу.
Довідка
Книга «Щоденник вдови» вийде 6 листопада 2023 року у видавництві «Саміт-Книга» за підтримки Українського інституту книги.
Рукопис Оксани Дудар відповідав умовам конкурсу Українського Інституту книги й отримав державне фінансування.
1000 примірників книг буде розіслано бібліотекам України.
Марина КОРПАН, журналістка
Спеціально для БукІнфо (с)
