У Сполучених Штатах поховали Почесного Голову Товариства УПА в США 16-02-2026 20:51
- Українці в світі
Від імені Головної Управи Товариства УПА прощаємо у дальший Рейд нашого незабутнього друга Богдана Ковалика – «Височана», «Юнака», члена Організації Українських Націоналістів та вояка Української Повстанської Армії. Далеко від рідної України, на чужині – відпроваджуємо на вічний спочинок високо ідейного українського воїна, вірного сина української землі. 
Друг Богдан народився 12 жовтня 1926 року в с. Зоротовичі, пов. Перемишль (тепер Самбірський р-н Львівської області), в родині Стефана і Марії Ковалик, з дому Плешівська. Закінчив державну торговельну школу і торговельний ліцей в Перемишлі. Студіював заочно в Українському технічно-господарському інституті в Чехії. Від своїх молодих літ, друг Богдан вступив на шлях боротьби за волю України, за кращу долю свого Народу. Став членом Юнацтва ОУН, відтак кущовим провідником, а згодом підрайоновим провідником Юнацтва в Перемищині. Після вишколу був призначений районовим пропаґандистом та відновив сітку Юнацтва ОУН в торговельній школі. Згодом призначений районовим референтом пропаґанди Добромильщини та заступником політвиховника Перемиського куреня УПА-Захід Ярослава Пеціва – «Вадима» . В другій половині 1945 р. дістав наказ відійти на терен Польщі, а восени 1946 р. висланий провідником Василем Галасою – «Орланом» до Німеччини, як кур’єр з важливим завданням. В січні 1947 р. на чесько-німецькому кордоні затриманий чеськими прикордонниками і в празькому процесі засуджений військовим трибуналом за участь в ОУН і УПА на досмертну кару.
В березні 1964 р. Богдан Ковалик звільнений з чехословацької тюрми після відбуття сімнадцяти з половиною років ув’язнення. За всі ті роки поневолення він жив кредом – здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї. По довгій нужді йому засяло сонце волі. Недалеко від міста Праги запізнав майбутню дружину Ірину, з якою незабаром одружилися. Після інвазії військ Варшавського пакту до Чехословаччини восени 1968 р. разом з дружиною виїздить до Відня (Австрія), а вже на саме латинське Різдво 1968 року статуя Свободи привітала їх в Нью-Йорку. Будучи працьовитим і відповідальним фахівцем-книговодом, покійному пощастило знайти працю у Колумбійському університеті, де він пропрацював 26 років. В міжчасі Господь обдарував родину сином Володомиром та дочкою Марією. Як оповідав сам друг Богдан, цілоденне виховання дітей перебувало у руках дружини, якій він безмежно вдячний.
Життя у вільному світі було пересякле громадськими чинами. Від самого початку покійний включився до праці в Організаціях Українського Визвольного Фронту. З 1969 р. належав до Товариства колишніх Вояків УПА в ЗСА, де від 1972 року сумлінно виконував обов’язки секретаря Головної Управи Товариства. При УККА в Йонкерсі виконував обов’язки фінансового референта. Додатково прибула ще і інша робота у Федеральній Кредитовій Кооперативі СУМА в Йонкерсі. Помагав у фінансових справах в ООЧСУ в Нью Йорку, де його «обдарували» обов’язками секретаря і бібліотeкаря. З глибокою посвятою, він кинувся у вир громадської праці, бо ворог далі залишився той самий, Україна далі була поневоленою. З відновленням Незалежности України в 1991 р. Товариство Вояків УПА в ЗСА разом з Товаристом колишніх вояків УПА в Канаді прийняло рішення завершити святкуваня 50-ліття УПА поїздкою в Україну. Під час святкувань в Україні члени нашого Товариства зупинилися в Білогорщі, де геройською смертю загинув Роман Шухевич – «Тарас Чупринка», щоб віддати йому шану. Побачивши будинок в жахливому стані, ГУ Товариства Вояків УПА в ЗСА вирішила реставрувати будинок власним коштом, облаштувавши там музей, бо тут, в Білогорщі, саме у цьому будинку смертю героя впав один з найвизначніших синів України. До великої міри покійний зайнявся цим проєктом і не раз їздив в Україну, аж поки в жовтні 2001 року відбулося урочисте відкриття музею «Тараса Чупринки» в Білогорщі. Там Богдан Ковалик представляв Товариство Вояків УПА ім. ген.-хор. Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» в ЗСА і привітав святочну громаду промовою. В Моршині, біля Стрия, Всеукраїнське Братство ОУН-УПА закупило будинок для інвалідів національно-визвольної боротьби. Щоби допомогти і приспішити відкриття, покійний зайнявся збіркою в Америці. Зі збірок на ту ціль і фінансових засобів Товариства Вояків УПА в ЗСА він назбирав поважну суму фінансів. Величезну працю і зусилля покійний вклав у діяльність видавництва «Літопису УПА», яке стало найкращим свідченням співпраці між розрізненими українськими упівськими організаціями – Товариством Вояків УПА в ЗСА, Товариством кол. Вояків УПА в Канаді та Об’єднанням колишніх Вояків УПА в США і Канаді. В червні 2005 року покійного призначили секретарем Видавничого Комітету «Літопису УПА» і від того часу він їздив до Торонто на щорічні Пленуми, на яких вирішувалися видавничі плани. Крім цього теж раз на рік їздив до Львова на річні збори ТзОВ і Благодійного громадського фонду «Літопис УПА» ім. Володимира Макара, а від 2018 р. став Головою Видавництва «Літопис УПА» й виконував ці обов’язки до завершення свого земного шляху. В 2018 році друг Ковалик, разом із Ігором Гомзяком, упорядкував і видав другу і третю книгу Альманаху Товариства вояків УПА ім. ген.-хор. Романа Шухевича – «Тараса Чупринки» в ЗСА.
Покійний друг Богдан весь час переживав всіми подіями зі своїм народом, жив його долею і недолею. Але те, що ми, діти вояків УПА, бачили на денному порядку, то це, що він жив Товариством Вояків УПА, де після смерті головства Лева Футали і Михайла Ковальчина, виконував обов’язки Голови Тов. вояків УПА в ЗСА а від 2015 р. Почесного Голови до самого кінця, присвятивши цьому багато сил і свого вільного часу. Перед останніми Різдвяними святами 2025 р., хоч йому не вистарчало сил, він все одно турбувався колядою, яку він підготовляв для Товариства щорічно.
Нині маємо Українську Державу, яка повстала і існує саме завдяки самопосвяті і героїзму борців за волю України – таких, як наш друг Богдан Ковалик.
В 2021 р. Богдан Ковалик видав книгу своїх споминів під назвою «Далека дорога, важкий шлях… ».
Сьогодні, засмучені стоїмо біля його домовини, щоби попращати його в далеку дорогу – але тим разом, його шлях прямує до Всевишнього на заслужений відпочинок.
