Олексій Кущ
Біда прийшла, звідки не чекали, — Європейський Союз впровадив Механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM), відповідно до якого значна частина імпортних товарів обкладатиметься спеціальним податком на вуглецевий слід. На жаль, винятку для товарів з України зроблено не було.
Наприклад, українські металургійні комбінати за цим механізмом змушені будуть сплачувати від 63 до 90 дол. за тонну власної продукції. Вже оприлюднено і попередні оцінки: втрата експортної виручки українських меткомбінатів у горизонті найближчих п’яти років становитиме 5 млрд дол.
Формат безмитної торгівлі з Євросоюзом в останні три роки певним чином сприяв експорту української продукції на ринки Європи: 2025 року експорт до ЄС сталевої продукції українських компаній становив 3 млн тонн. Утім, запровадження CBAM призупинило експорт продукції українського гірничо-металургійного комплексу за широкою товарною номенклатурою: виняток лише для залізної руди, яка є сировинним товаром.
Ситуація складається досить парадоксальна, і її причина полягає у цілковито проваленій нашим урядом комунікації з представниками ЄС.
Під час повномасштабної війни Україна мала б отримати, мабуть, найбільший у Європі «екологічний кредит» для розвитку власної промисловості.
Так, Європейський зелений курс став базовою матрицею розвитку найбільших економічних кластерів, зокрема і ЄС. Але це не вирок для таких економік, як українська, коли частка «брудних» виробництв у структурі промисловості досить значна.
Екопараметри економіки стають ключовими щодо її факторної конкурентоспроможності та інвестиційної місткості.
Однак чому Україна все ж таки має потенційний шанс на успіх у новій «екоматриці» ЄС?
Україна мала значний промисловий потенціал станом на 1991 рік. Візьмемо його за константу. Відтоді було втрачено у результаті деіндустріалізації до 40% промисловості, переважно у сегменті шкідливих викидів: хімія, нафтопереробка, металургія. Після нульових усе це зарахувалося нам у залік скорочення карбонових викидів.
Та ще більший вплив «руйнівної декарбонізації» здійснила війна. Повністю окуповано або знищено росіянами металургійний й енергетичний комплекси Донецької та Луганської областей. Зокрема, внаслідок окупації РФ півдня нашої країни знищено два меткомбінати в Маріуполі. Російські ракетні удари зруйнували більш як 60% теплової генерації електроенергії в країні. Слід також зважати на суттєве скорочення виробництва на заводах Запоріжжя, Кам’янського та Кривого Рогу — теж унаслідок війни (дефіцит електроенергії, ракетні удари, наближення лінії фронту).
Таким чином, у України з’являється значна квота на нові викиди та створення нових підприємств у рамках «примусового» скорочення вуглецевого сліду через деіндустріалізацію та воєнну руйнацію.
Простими словами, доки українська промисловість не вийде на рівень промислового розвитку 1991 року, ми можемо або продати квоти на викиди, або створити нові підприємства, які не оподатковуватимуться європейським податком на вуглецевий слід і будуть схвалені в рамках Європейського зеленого курсу.
Продаж квот зараз неможливо реалізувати через міжнародний параліч Кіотського протоколу та Паризької кліматичної угоди. Тому наш уряд повинен зосередитися на діалозі з ЄС щодо створення нових «зелених» підприємств.
Система торгівлі викидами: чому це шанс, а не загроза для українського бізнесу
Для цього слід визначити базовий показник — наскільки Україна скоротила промислові викиди СО2 з 1991 по 2025 рік унаслідок деіндустріалізації, війни та окупації територій. Далі знайти реальний показник — визначення вуглецевого сліду України станом на зараз. А потім вивести цільовий, він же таргетний, показник — рівень вуглецевого сліду України відповідно до Європейського зеленого курсу із декарбонізації.
Відповідно до цих індикаторів рівень зниження вуглецевого сліду розраховуватиметься як різниця між таргетним і реальним показниками. А рівень «екологічного кредиту України» розраховуватиметься як різниця між базовим і реальним показниками. І поки Україна не компенсує рівня зниження вуглецевого сліду за рахунок «екологічного кредиту», ЄС не буде застосовувати до неї будь-які екологічні податки та квазізбори, в тому числі податки на вуглецевий слід.
Тобто вже зараз має бути розроблена Національна методологія щодо визначення екологічного кредиту, отриманого внаслідок руйнування промисловості під час деіндустріалізації та війни. Цю методологію слід погодити з Європейською комісією.
Україна повинна чітко заявити на міжнародних екологічних форумах, що до моменту досягнення нею промислового потенціалу 1991 року оподатковувати українські товари податком на вуглецевий слід немає жодних підстав.
Ба більше, інвестиції у відновлення української енергетики, переробку аграрної сировини тощо мають бути здійснені в рамках фінансових планів Європейського зеленого курсу.
Тоді Україна як країна з найглибшою «механічною» деіндустріалізацією стане країною з найбільшими екологічними квотами зростання на сході Європи.
Для нас життєво необхідно зупинити неоколоніальні практики під прикриттям Європейського зеленого курсу, коли темпи промислового зростання суттєво обмежуються екологічними вимогами та спеціальними «зеленими» податками.
У рамках цієї політики країни поділяються на три групи:
- країни «першого світу», що імпортують «екологічно брудну сировину» та експортують «чисту продукцію» з високим рівнем доданої вартості та заробляють на переважно сервісній економіці;
- країни «другого світу», які ігноруватимуть вимоги розвинених, продовжуючи динаміку зростання на рівні 7–8%;
- країни «третього світу», які спеціалізуються на сировині та пасивно приймають екологічні правила гри.
Україна має досягти темпів зростання на рівні 7–8% на рік передусім за рахунок відтермінування екологічних глобальних податків на строк використання нею «екологічного кредиту», розрахованого відповідно до «руйнівної декарбонізації» внаслідок війни.
Центр світової аналітики — компанія BCG ще до повномасштабної війни здійснила дослідження «Як прикордонний вуглецевий збір ЄС може вплинути на світову торгівлю». Згідно з її даними, податок на імпорт до ЄС у розмірі 30 дол. за метричну тонну викидів CO2 (один із можливих сценаріїв) може скоротити розмір прибутку іноземних виробників приблизно на 20%, якщо ціна на сиру нафту залишиться в діапазоні від 30–40 дол. за барель. Податок може знизити прибуток від продажу, зокрема, імпортного плаского прокату в середньому приблизно на 40%. Вплив додаткових витрат відчуватиметься далеко вглиб технологічних ланцюжків. У деяких секторах транскордонний податок на викиди вуглецю може змінити умови конкурентних переваг.
Утім, як ми бачимо, за час після дослідження ситуація суттєво змінилася: податок на вуглецевий слід становить не 30 дол. за метричну тонну вуглецю, а 60–100 дол. Одна з причин — вартість нафти, яка використовується в методології розрахунку, зросла з 40 дол за барель до 60–70 дол.
На першому етапі запровадження вуглецевого збору вдарить по хімічній промисловості країн, що розвиваються, але головне — по металургії.
Для України це рівнозначно запровадженню додаткового антидемпінгового мита та втраті 40–50% прибутку її профільних компаній. Це нівелює стимули до експорту і стане додатковим ударом по українській промисловості на додачу до шоків війни та енергетичної кризи.
Треба бути готовим, що вуглецевий слід шукатимуть у більшості товарів українського експорту, а не лише у металі. Вуглецевий слід можуть виявити і в хімічній продукції, і в полімерах, і скляній тарі.
Перебої з електропостачанням загрожують зупинкою металургії та економічними втратами
Однак чому для адаптації Китаю до нових вимог експорту в ЄС було затверджено спільний проєкт ETS щодо розширення взаємної координації та політичного діалогу, а також створено платформу переговорів про проблему торгівлі викидами між ЄС і Китаєм (ECPPD)? Бо ЄС не відмовляється від імпорту вуглецю з Китаю у структурі його продукції, тому і формує такі майданчики для узгодження спірних питань.
Чому такої платформи не створено для визначення «екологічного кредиту» на користь України?
Станом на зараз податок CBAM для української металургійної продукції становить 86–100 євро за тонну викидів. В Україні ці підприємства сплачують екологічний податок на рівні менш як один долар. Тобто стягнення спеціального податку на вуглецевий слід становитиме ті ж самі 80–100 євро/дол. за метричну тонну викидів.
Торік 80% українського металу експортувалося саме до Євросоюзу, а на гірничо-металургійний комплекс припадало 6–7% ВВП, 15% загального експорту й до 30% вантажообігу залізниці.
На жаль, СВАМ вплине не тільки на металургію, а й на експорт добрив, цементу, електроенергії та інших товарів. Наприклад, запровадження цього механізму може «вбити» експорт українського хімпрому на 40%, а це добрива, аміак. Нині Україна експортує в ЄС азотні добрива та аміак вартістю 100–300 млн дол. на рік залежно від ціни на природний газ. Що стосується експорту цементу, то тут обсяги не такі значні і коливаються від кількох мільйонів до кількох десятків мільйонів доларів на рік.
Тобто ключовий ризик на сьогодні для України — обвал експорту продукції українського ГМК, окрім поставок сировини, зокрема, залізної руди.
Це ще раз підкреслює важливість комунікації з ЄС нашого уряду стосовно отримання нашою країною «екологічного кредиту» у розмірі втрачених під час війни джерел емісії СО2. На кін поставлено український експорт на мільярди доларів. Утім, уряд проявляє майже стоїчне мовчання та бездіяльність на цьому напрямі.
